Стівен Пол Джобс (24 лютого 1955 — 5 жовтня 2011) — американський підприємець і винахідник.

Був засновником, членом ради директорів і CEO (генеральним директором) корпорації Apple Inc.. Джобс також раніше займав посаду CEO компанії Pixar Animation Studios; в 2006 році The Walt Disney Company придбав Pixar і Джобс став членом ради директорів Disney. У 1995 році в мультфільмі «Історія іграшок» він був зазначений як виконавчий продюсер.

Після його смерті, 24 жовтня 2011 року вийшла його біографія «Стів Джобс».

Відео перекладене українською та озвучене командою Інфопостору «Є!».

#СтівДжобс #мотивація #легендиукраїнською - це постійна рубрика інфопростору «Є!».

Промова Стіва Джобса

Для мене велика честь бути сьогодні з вами на врученні дипломів одного з кращих університетів світу. Якщо чесно, я університетів не закінчував, проте сьогодні неймовірно близький до закінчення вишу. Сьогодні мені хочеться вам розповісти три історії зі свого життя, нічого особливого, просто три історії і все.

Перша історія про ланки одного ланцюга. Я кинув навчання в коледжі «Рід» через 6 місяців після вступу, проте залишався там вільним слухачем ще 18 місяців, поки нарешті не пішов. Чому ж я кинув навчання? Все почалося ще до мого народження. Моя біологічна мати була молодою незаміжньою аспіранткою і вирішила віддати мене на всиновлення. Вона наполягала на тому, аби мене всиновили люди з вищою освітою, і тому все йшло до того, аби мене всиновила сім’я юристів. За хвилину до того, як я з’явився на світ, вони вирішили, що хочуть всиновити дівчинку. Посеред ночі подзвонили іншій парі, яка стояла в черзі, і яка у висновку мене й всиновила. Їм сказали «Неочікувано народився хлопчик, ви хочете його всиновити?» І вони відповіли «Звичайно!». Потім моя біологічна мати дізналася, що моя прийомна мати не випускниця коледжу, а мій батько навіть не закінчив школу, тому вона відмовилася підписувати документи про всиновлення. Тільки через декілька місяців вона пішла на компроміс, коли мої батьки запевнили її, що я все ж отримаю вищу освіту. Так починалося моє життя. Через 17 років я пішов у коледж, проте бувши наївним я обрав коледж, який був такий самий дорогий, як Стенфорд і всі накопичення моїх батьків були потрачені на моє навчання. Через шість місяців я вже не бачив сенс у своєму навчанні, я не знав що хочу робити в житті й не бачив, як коледж допоможе мені це зрозуміти. І от я просто тратив кошти батьків, які вони збирали все життя, тому я вирішив кинути коледж та сподівався, що все якось налагодиться. Спершу я був наляканий, проте тепер, обертаючись назад я розумію, що це було одним з найвірніших рішень. Коли я кинув коледж я міг не ходити на заняття, які мені й так нічого не давали, а відвідувати тільки важливі для мене лекції. Але все було не так весело, як здається, у мене не було кімнати в гуртожитку, тому я ночував на підлозі в кімнатах у друзів, ще я здавав пляшки по 4 центи, аби купляти їжу. Кожну неділю я проходив 7 миль в інший кінець міста аби добре поїсти у храмі крішнаїтів. Мені це подобалося, й багато чого, з цим я стикнувся завдяки своїй інтуїції та допитливості, виявилося пізніше неоціненним для мене. Ось вам приклад: Рід коледж пропонував кращі в країні курси по каліграфії, по всьому корпусу кожен плакат був написаний каліграфічним почерком від руки. Через те, що я не ходив на обов’язкові заняття, я вирішив відвідувати заняття з каліграфії та освоїти цей вид мистецтва. Я дізнався про різноманіття шрифтів, про різну величину інтервалів між буквами, про те, що робить гарну каліграфію такою гарною. Ці шрифти були чудові, як у справжніх старовинних книгах, це було справжнє витончене мистецтво, невловиме для науки, тому я був просто зачарований цим. Я не сподівався, що це коли–небудь знадобиться мені в житті, але через 10 років, коли ми працювали над Макінтошем, мені це дуже допомогло. Мак став першим персональним комп’ютером з гарними шрифтами. Якби я не записався на той курс в коледжі, у мака не було б деяких шрифтів та пропорціональних, збалансованих символів. А через те, що Віндовс скопіював МАК, вірогідно, що в жодного персонального комп’ютера не було б цього всього. Якби я не кинув коледж то не записався б на ці курси й у комп’ютерів не було б такої каліграфії, як зараз. Звичайно, не можна було зрозуміти цей зв'язок, з’єднати усі точки, коли я був у коледжі, але через 10 років усе стало зрозуміло. Ви не можете з’єднати усі точки дивлячись вперед, ви можете зв’язати всі точки обертаючись назад. Тому Вам доведеться довіритися тим точкам, які, якимось чином, з’єднаються в майбутньому. Доведеться на щось покластися – на свій характер, долю, інтуїцію, карму, що-небудь бо впевненість у тому, що усі точки колись складуться в чіткий шлях, заставлять вас слухати своє серце навіть тоді, коли вам здаватиметься, що ви збилися зі свого шляху. Такий підхід жодного разу не підводив мене і він змінив моє життя.

Моя друга історія про любов та втрату. Мені пощастило, я знайшов роботу свого життя досить рано. Воз та я заснували Apple в гаражі моїх батьків коли мені було 20 років. Ми старалися не покладаючи рук і Apple перетворилася з компанії в гаражі, яка складалася з двох осіб, у величезну корпорацію у 2 мільярди доларів і штатом в 4 тисячі працівників. Ми випустили свій найкращий винахід, Макінтош. Роком раніше, коли мені тільки–тільки стукнуло 30, а потім мене звільнили. Як можна звільнити чоловіка з компанії, яку він заснував? У міру зростання Apple ми наймали людей, яким я дуже довіряв у справах управління компанією, перші роки наші справи йшли чудово, проте далі наше бачення майбутнього почало розходитись і ми посварилися. Рада директорів була не на моєму боці, тому в 30 мене звільнили. До того ж дуже не гарно, зі скандалом. Те, що було моїм сенсом життя просто зникло й це було жахливо. Протягом кількох місяців я був цілком розгублений, я відчував, що підвів попереднє покоління власників компанії, що я впустив естафетну паличку, коли мені її передали. Я зустрічався з Девідом Бекердом та Бобом Нойсом і намагався просити пробачення за те, що накоїв. Це було скандальним провалом і я навіть намагався втекти якомога далі, але поступово до мене прийшло усвідомлення, я все ще любив те, що робив. Події в Apple ніяк не вплинули на мою любов, я був відкинутий, проте все ще любив. Врешті решт я вирішив почати усе спочатку. Тоді я цього не розумів, проте, як виявилось, звільнення з Apple було кращим, що могло зі мною статися в той період. Ваговитість успіху змінилася легкістю людини, яка все починає з нуля. Людина, яка не впевнена в майбутньому, це дозволило мені в найтворчіший період життя, в наступні 5 років я заснував компанію Некст, кіностудію Піксар та закохався в жінку, яка в майбутньому стала моєю дружиною. Студія Піксар створила перший у світі фільм з комп’ютерною анімацією «Історію іграшок», і зараз вона є найуспішнішою анімаційною студією у світі. За неймовірним збігом обставин Apple купив компанію Некст, так я повернувся в Apple. Технології, які ми винайшли в компанії Некст, стали основою відродження компанії Apple, а у нас з Лорін чудова сім’я. Я впевнений, що нічого б цього не відбулося, якби мене не звільнили з Apple, це були дуже гіркі ліки, але вони були необхідними пацієнту. Інколи життя б’є нас цеглиною по голові, але ніколи не потрібно втрачати надію в майбутнє. Я впевнений, що єдине, що дозволило мені рухатись далі, була любов до своєї справи, ви маєте знайти те, що любите і це стосується й роботи й особистих відносин. Робота заповнить велику частину вашого життя і єдиний шлях до відчуття задоволення, це робити те, що ви робите дійсно добре, а єдиний спосіб робити щось добре це любити те, що ви робите. Якщо ви ще не знайшли справу свого життя – продовжуйте шукати, ваше серце підкаже, коли ви знайдете її. І як це буває з будь-якими справжніми стосунками, вони стають кращі з плином часу, тому продовжуйте шукати, не зупиняйтесь на маленьких цілях.

Моя третя історія про смерть

Коли мені було 17-ть я прочитав таку цитату «Якщо кожен свій день ти проживатимеш, як останній, рано чи пізно ти матимеш рацію». На мене цей вираз справив сильне враження, і з того часу протягом 33 х- років я щоранку дивлюсь на себе в дзеркало й питаю, якби це був останній день мого життя, чи став би я робити те, що роблю сьогодні? Якщо я занадто багато днів поспіль відповідаю на це питання негативно, для мене це сигнал про те, що потрібно щось змінювати. Думка про те, що усі ми рано чи пізно помремо, була найкориснішим інструментом, який я використовував для прийняття важливих рішень, тому що практично все, всі очікування, вся гордість, страх та приниження, невдачі – всі ці речі просто розчиняються перед лицем смерті. Залишається тільки найважливіше – думка про те, що я скоро помру це кращий спосіб уникнути пастки під назвою «мені є, що втрачати», в тебе вже нічого немає, нема ніяких причин ігнорувати своє серце. Близько року тому в мене виявили рак, мені зробили рентген о 7:30 ранку на якому чітко було видно пухлину у підшлунковій залозі. Я навіть не знав, що таке підшлункова залоза, лікарі мені сказали, що це практично невиліковна хвороба і що я не житиму понад шість  місяців. Лікар порадив мені піти додому та завершити усі справи, це те, що лікарі радять усім, хто приречений на смерть. Це означає спробувати усе пояснити дітям, ви думали що у вас ще декілька років на пояснення, а виявилося – всього кілька місяців. Це значить впевнитися, що все владналося, аби максимально полегшити життя вашої сім’ї. Це значить, сказати слова «прощай». Я жив з думкою про цей діагноз цілий день, пізніше в цей же день мені зробили біопсію, за допомогою ендоскопу у мене взяли декілька клітин пухлини для аналізу. Я був під наркозом, проте моя жінка розповіла мені, що дослідивши клітини пухлини під мікроскопом лікарі видихнули. Це була дуже рідкісна форма раку, яку можна вилікувати за допомогою операції. Мені зробили операцію і тепер зі мною все гаразд. Ніколи раніше я не був такий близький до смерті, і сподіваюся не буду декілька десятиліть. Переживши це, я можу вам сказати ще з більшою впевненістю ніж раніше, коли ця думка була виключно теоретичною, ніхто не хоче помирати, навіть люди, які хочуть потрапити в рай, не хочуть помирати, аби туди потрапити. З усім тим смерть це наша спільна перспектива, ніхто й ніколи її не уникав і все так, як має бути. Адже смерть це найкращий винахід життя, це те, що може його змінити, смерть знищує старе звільнюючи шлях для нового. Зараз нове – це ви, але одного разу, доволі швидко, ви станете старими й настане час, коли вам доведеться піти, вибачте за драматизм, проте це так. Ваш час обмежений тому не втрачайте його проживаючи чуже життя. Не дотримуйтесь думки, що жити потрібно опираючись на те, що вигадали до вас. Не дозволяйте голосу інших заглушити ваш власний голос і найголовніше, майте мужність слідувати за покликом серця та своєю інтуїцією. Якимось чином вони вже знають, ким вам судилося бути, усе інше – другорядне. Коли я був молодий, виходило неймовірне видання, яке називалося «Каталог усієї Землі», це було Біблією мого покоління. Воно було створене людиною на ім'я Стюарт Бранд недалеко звідси, в парку Менло. Стюарт зробив його з душею, це було в кінці 60-х до появи персональних комп'ютерів, усе робилося на друкованих машинках за допомогою ножиць та фотоапарату полароїд. Це був свого роду Гугл на папері, за 35 років до появи Гугла. Видання було чудово зроблене, наповнене ідеалізму та високих понять. Стюард зі своєю командою випустив декілька номерів цього каталогу і потім прийшов час останнього випуску, це було в середині 70-х років, коли мені було стільки ж років, як вам зараз. На задній обкладинці останнього випуску була фотографія сільської дороги на заході сонця. Такою дорогою можна було б мандрувати автостопом, якби вам вистачало сміливості. Під світлиною була цитата «Будь голодним, будь відчайдушним», це було їх прощальним побажанням. «Будь голодним, будь відчайдушним» і я завжди бажав цього собі, і зараз, коли ви готові відправитися в далекий шлях я бажаю вам того ж. «Будьте голодними, будьте відчайдушними», дякую вам за увагу.

Також радимо переглянути: промова Джима Керрі підірвала інтернет. Вперше українською.

Раніше повідомляли про НОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ: Коронавірус має другий шлях для нападу! Вперше українською.